Ходіння по муках – не з неба послано, а на землі придумано
Не так давно «ощасливив» Чернігівщину своїм візитом голова Антимонопольного комітету України, колишній ярий соціаліст Василь Цушко. Перед поважною аудиторією в ОДА він розповів історію, що яскраво характеризує ситуацію в українському бізнесі.
Після того, як Президент Віктор Янукович ткнув носом цушкове відомство у дивний факт - при зменшенні кількості дозволів і здешевленні ліцензій бізнесу не стало легше, - провели своєрідний експеримент: направили людину отримати ліцензію, яка за державними розцінками коштує 800 гривень. Далі розповідач «ошарашив» присутніх: це обійшлося в … 150 тисяч гривень і 9 місяців оббивання порогів різних інстанцій для одержання за велику плату непотрібних довідок. Думаєте, ті гроші пішли в бюджет? Людей обдирають, як липку, приватні структури, яким передані державні дозвільні функції. Це теж сказав Цушко.
Колись великий письменник Олексій Толстой назвав ходінням по муках тяжку долю інтелігенції в самодержавній царській Росії. Але він, напевно, і гадки не мав, що набагато важчі ходіння зазнають «вільні» люди в «незалежній» Україні. Продемонструю це на кількох конкретних прикладах.
У Рибаковці Миколаївської області, на березі затоки облаштовуємо ще з 80-х років минулого століття будинок відпочинку. Для забезпечення його водою побудували свердловину, яку колись мав кожен колгосп, і не одну. Незалежна Україна постійно «вдосконалює» норму – кожні 5 років треба продовжувати дозвіл на користування свердловиною. Вартість того дозволу сягнула 5 тисяч гривень. Але це ще півбіди. Останнім часом державні хабарники придумали таку драконівську схему продовження дозволу, від якої автор крилатої фрази «ходіння по муках» за голову б ухопився, і поспівчував би передусім не «пригніченій царизмом інтелігенції», а нам, кому доводиться долати довгі і важкі маршрути отого ходіння.
Так от,після того, як заплатили 5 тисяч, подали пакет документів у відповідну службу Миколаївської області. Там їх розглянули, звісно, не за один день, і прийняте рішення віддали нам на руки. З ним наш посланець поїхав спочатку в Київ, а потім в Одеське басейнове управління. Через певний час нарешті й там ухвалили «вердикт». І хоч до Одеси з Бобровиці не близький шлях, але довелось знову туди їхати, забрати папери і відвезти їх в Херсонське територіальне управління. Терпляче чекали їхнього рішення, щоб і його забрати та відвезти знову в Київ, а звідти – назад у Миколаїв.
Другий приклад. Ще більше натерпілись від бюрократів, коли надумали взяти в оренду 25 гектарів земель запасу на території Браницької сільської ради. На клопотання ТОВ «Земля і воля» Бобровицька райдержадміністрація прийняла розпорядження від 12 липня 2012 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо продажу права оренди даної земельної ділянки.
Відразу вточню. Оте право продажу права оренди має одержати організація, яка потім може здати нам в оренду ту ділянку. Відчуваєте, як усе закручено? Продавати право оренди повинен хтось, а проект землеустрою даної ділянки має виготовляти наше господарство за власні немалі гроші. Причому, немає ніякої гарантії, що в ході проведення тендеру саме нам віддадуть цю землю в оренду. А скільки різних висновків і погоджень треба ще одержати?!... Логічно осмислити всю ту бюрократію неможливо. Краще спересердя плюнути не неї і її творців. Що ми й зробили.
Третій приклад: два роки тому вирішили значно збільшити виробництво насіння кукурудзи кращих гібридів світу. 
Відома компанія «Монсанто», що давно працює з нами, згодна розширити співпрацю, в тому числі і в будівництві сучасного насіннєвого заводу. Але ставить умову – щоб ми спорудили зрошувальну систему для насіннєвих площ. Це завдання виконали б за лічені місяці, якби монополісти не організували нам ходіння по муках. Для того, щоб спорудити штучний ставок, треба одержати стільки дозволів, що в окремих країнах світу, напевно, не видають для всіх заявників.
Ще якось можна було б пояснити ті бар’єри, якби люди бачили, що державні структури так оберігають від руйнування справді унікальні в географічному, екологічному чи історичному значенні ділянки. Щоденно ж ЗМІ на весь голос кричать, що за великі гроші дозволяється що завгодно витворяти з природою. А тут, на колись осушеному болоті, спорудити водойму для зрошувальної системи – проблема з проблем. Спасибі, голова ОДА Володимир Хоменко допомагає «пробити» глуху стіну відомчої бюрократії. Він розуміє, що затіяний нами проект дасть додаткові робочі місця і додаткові обсяги виробництва, що неодмінно призведе до збільшення поповнення бюджету. Врешті, сільгоспвиробники області матимуть якісне насіння кукурудзи, значно дешевше, ніж завезене із-за кордону.
Я особисто і мої помічники не перший рік ходимо по муках, щоб одержати право побудувати за кошти господарства під’їзну залізничну вітку поза Бобровицею, що дасть змогу значно скоротити автомобільно-тракторні перевезення по самому місту. У цивілізованій державі за виконання такого проекту, образно кажучи, нас би на руках носили. Бо тут вам і поліпшення екології, і збереження доріг, і зменшення небезпеки руху на вулицях 12-тисячного населеного пункту, і позбавлення його жителів певних незручностей… Врешті решт, ми вкладаємо легально зароблені кошти в розвиток виробництва, що вигідно для бюджету. Але, виявляється, в нашій державі найголовнішим є те, щоб при реалізації будь-якого проекту вигідним було передусім для кишень хабарників і посадових дармоїдів. Для цього й «плодять» різного роду дозволи й висновки. 
Лідером тут я б назвав Інститут археології НАН України. Під його крилом створений «Науково-дослідницький центр «Охоронна археологічна служба України», яким опікується заступник директора інституту, голова Спілки археологів України Денис Козак. Хто стикався з цією, так званою державною службою, мені поспівчуває.
У попередній приватній розмові з «високопрофесійними археологами» нам назвали суму, яку треба заплатити за одержання дозволу на це будівництво, - 1 мільйон 200 тисяч гривень!!! Скільки зерна треба виростити на таку суму? Це – місячна середня зарплата трьом сотням наших працівників, а в багатьох інших господарствах – і для півтисячі працюючих, якщо не більше. Один мій «нерядовий» товариш з Києва відверто сказав, що археологи хочуть «розвести» нас на великі гроші, і порадив уважно спостерігати за ходом їхніх розкопок, щоб там раптово не з’явився старовинний предмет з іншої місцевості. Були й інші підстави для сумніву. Тож коли приїхали археологи, спеціалісти господарства їх попередили, що за пошуками старовини там, де плануємо будувати залізничну вітку, спостерігатимуть і наші люди. І вони спостерігали доти, поки працювали дослідники. Це неабияк розлютило «головного» археолога Дениса Козака. За його підписом полетіла депеша на ім’я голови Чернігівської ОДА Володимира Хоменка, текст її розміщений і на сайті Спілки археологів України. За змістом цього звернення можна судити про правову відповідальність державного і громадського посадовця. Він від імені своєї громадської організації ВГО Спілки археологів України вимагає (так написано – Авт.) від керівника області «… припинення руйнування унікальної пам’ятки археології… і захисту археологів Чернігівщини від бандитів, що репрезентують себе як генпідрядники та охоронці ТОВ «Земля і воля». «Бандити грубою силою почали чинити перепони…». Далі йде пояснення тим «перепонам»: «Археологи, які здійснювали експертизу, були взяті в оточення «охоронців»…».
В цій історії мене найперше дивує те, за яким законодавством керівник державної наукової установи дозволяє собі називати конкретних працівників нашого господарства бандитами без жодних юридично встановлених фактів? Невже доктор історичних наук не володіє елементарними знаннями права? То, може, він такий дипломований фахівець, як і його земляк Зварич, що був міністром юстиції?
З іншого боку, зафіксований правоохоронцями факт одержання хабара в сумі 50 тисяч гривень археологом А.Козаковим, що виконував «термінові науково-рятівні археологічні дослідження» на території Чернігівщини за завданням «Охоронної археологічної служби», її «батько» Д.Козак назвав «черговою провокацією проти українських археологів». Як бачите, і в цьому випадку заступник директора інституту показав, що потребує елементарного правового «лікнепу». Чи це манія вседозволеності? За правоохоронців і суддів вирішувати – був чи не був факт хабара? До речі, в повідомленнях правоохоронців не називалося прізвище запідозреного в злочині, це вказано на сайті археологічної спілки, очолюваної Козаком. Скажіть, як я можу довіряти його спілці і його «охоронній службі»? Ще й такій, що когось звинувачує у якихось порушеннях закону, а сама його не дотримується, не виконує навіть рішення судів про скасування приписів стосовно нашого ТОВ «Земля і воля».
І нарешті, про «науково-рятівні археологічні дослідження» , на які так наполягає Д. Козак. Він у своєму зверненні до губернатора питає: «Хто захистить пам’ятку археології, яка взята на державний облік і під охорону держави ще в 1989 році?» .
Я не фахівець з історії, але читав у ЗМІ, що на території Чернігівщини колись взято на облік 9 тисяч об’єктів старовини, але на даний час в державному реєстрі їх трохи більше як три сотні. Звісно, «пам’ятки», за яку так «вболіває» Козак, немає в тому реєстрі. Як і немає не досліджених досі городищ часів Київської Русі і поселень доби бронзи та черняхівської культури, що давно встановлені і явно помітні на території району, а по всій Україні маса не досліджених археологами об’єктів .. А що стосується «археологічно цінної» ділянки, де проводили експертизу посланці Козака, так вона розташована за… 45 метрів від колій залізничної магістралі Київ – Москва, побудованої в 1865 році і кілька разів реконструйованої. Неважко здогадатись, які «цінні» предмети старовини там можна знайти. Явно, що «шукали» оті наші мільйон двісті тисяч гривень. Наскоком не вдалося нас «розвести», згодом «прошепотіли» іншу суму – вдвічі меншу.
Своїми публічними зверненнями і в іншому «проколовся» доктор наук. Виявляється, його чи не найбільше непокоїть те, що «окремі державні відомства, як змінами до законодавства, іншими методами (видно, мав на увазі правоохоронців, що затримали археолога-хабарника – Авт.) прагнуть відтіснити археологів з процесу … землевідводів і міської забудови». Так от де собака зарита! Боїться, щоб не відігнали від «золотого» корита». Подібне можна сказати й про власників інші дозвільних структур, які чинять опір навіть президентським вказівкам.
Недавно вичитав у газеті, що сільгоспвиробнику єврозони потрібно одержати три дозволи на продаж зерна за кордон, а нашому – більше десяти. Там мільярдні кошти витрачаються на розвиток виробництва і поліпшення життя людей, в Україні левова частка бідного бюджету йде на створення нових і розширення існуючих контролюючих органів, які насправді гальмують розвиток економіки і є головними хабарниками.
Зарубіжні експерти вважають Україну другою в Європі, після Франції, за потенціалом сільськогосподарського виробництва. Цікаво, а на якому місці ми за методами його розвитку? Напевно, європейської шкали для цього порівняння замало, треба її розширити на дику зону африканського континенту?
Ще одне порівняння: у Франції фермер з 50-ма гектарами землі може купити комбайн за 500 тисяч євро, звісно, при державній допомозі. Там не одержиш диплома агронома, якщо не вмієш працювати на комбайні, тракторі чи подоїти корів. І шлях до міністерського кабінету відкритий тільки тим, в кого найближче до тіла сорочка фермера. В Україні молодь виховуємо хабарем. Уже з першого курсу наш студент бачить, що хабар – це єдиний спосіб чогось добитися в житті. Про які реформи європейського рівня думає потім цей спеціаліст?
Такі вже сидять у владних кабінетах та наукових установах. І чим їх виховали, над тим вони й працюють. У їхніх головах одне – придумати черговий спосіб, як заробити гроші для покупки вищої посади, і щоб собі щось залишилось. 
Добре перевірений спосіб таких заробітків – ганяння людей по інстанціях, що Олексій Толстой влучно назвав ходінням по муках. В Україні це зло перетворилось в страшну епідемію, що, як іржа, роз’їдає наше працьовите, але безхребетне суспільство. Якщо не схаменемося – ніхто нам не допоможе. І як ходили по муках, так і ходитимемо. Хоча і українські «всесильні» бюрократи-хабарники побоюються рішучого відсічу, що особисто мною перевірено.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
