Гробовий пішов війною на гроби

            У Бобровиці, на щастя, немає випадків на зразок врадієвського і, не доведи Господи, щоб він коли-небудь трапився. Але виникає інша проблема: як в такій ситуації прославитись голові Громадської ради при Бобровицькій РДА Євгену Гробовому?

            Проте він людина активна і таки знайшов спосіб: оголосив ідеологічну війну похованням 20-х років минулого століття, ще й закликав до практичних дій міську раду і духовенство. Своїм «актуальним» ідеям  дав і правову підкладку: одноосібно, як суд найвищої інстанції, назвав діяльність похованих активістів колективізації «злочином, якому немає прощення».  Таку «сенсаційну» заяву, разом з іншими, не менш «доленосними» висновками, поширив в Інтернеті.

            Скажіть, у якій цивілізованій державі якийсь громадський діяч дозволить собі, як кажуть, без суду і слідства назвати через засоби масової інформації чиїсь  дії  злочинними? А якщо це зробить, то як сприйме такі заяви громадськість? Чи, може, Гробовий дослідив, за яких обставин загинули поховані в центрі Бобровиці «активісти» і що   злочинне було в їхніх вчинках? А от стосовно самих «активістів» хтось незаперечно скоїв злочин – вбивство, що не виправдовується ніякими обставинами. Навіть кроваві чекісти  розстрілювали  людей за рішенням відомих і  проклятих «трійок». А тут – явний самосуд, а тепер ще й на тому світі не дають спокою, що суперечить християнству .

            Можна погодитись з Гробовим, що колективізація призвела до голодомору, але, напевно, не тільки вона, бо те страшне явище історія знає й без колективізації. «Гуляла» голодна смерть і по царській Росії. Напевно, й «активісти» не з доброго життя кидалися створювати комнезами, спокійно, якщо не радо, сприймали розкуркулення, а ще раніше – селяни палили панські маєтки, потім повірили більшовикам, котрі обіцяли їм землю і райське життя. Було б воно в них більш-менш людське, може б і не повірили…

            Напевно, багатії старої Європи і США  на прикладі Росії зробили важливий висновок, що треба створювати нормальне життя не тільки собі, й для інших, і тоді вони не підніматимуться на кроваві революції, не бігтимуть розкуркулювати чи підпалювати багате майно.  Тобто, розкидатися однозначними кримінальними звинуваченнями на адресу виконавців  сталінського чи якогось іншого режиму, напевно, не можна. Бо тоді чим відрізнятимемося від їхніх вождів? Ті, коли прийшли до влади, передусім руйнували «старий світ», переслідували людей за їх приналежність до певного класу,  національності чи релігійного переконання. А скільки знищено більшовиками пам’ятників, поховань «колись пануючого класу»! Тепер сучасні Гробові пропонують нам слідувати їхнім шляхом: тривожити покійників, переносити їхні могили в інші місця… Може, нехай хоч на тім світі примиряться між собою і «активісти», і ті, кого вони колись розкуркулювали? Вирішувати за тих, хто вже на тім світі, не дано право ніяким Гробовим.  А в які рамки вписуються рекомендації громадського активіста священикам УПЦ - встановити на місці перенесених могил православний Хрест і проводити там  поминальні обряди за загиблими?...

            Це він поки що тільки «рекомендує», а коли добереться до реальної влади, може й наказувати , що вже продемонстрував не один «демократ». Така підозра не безпідставна: голова громадської організації роздає рекомендації органам влади і священикам не за рішенням колегіального громадського органа, а від себе особисто. Чим не учень диктаторських вождів, яких він так ненавидить?

            Втім, ініціативам Гробового стосовно перенесення могил «активістів» колективізації в інше місце можна було б і не приділяти стільки уваги. Але вони, на мій погляд, більш шкідливі в іншому – відволікають увагу суспільства від набагато злободенніших проблем.  Одну з них хочу окреслити запитанням до Гробового: чи не задумувався над тим, що можемо дожити й до нового розкуркулення? Селянські бунти вже виникають  непоодинокі. У сучасному суспільстві ( значно багатшому, ніж було 80 років тому) наростає ненависть простих людей до вітчизняних мільйонерів. Бо якщо колишні куркулі збагачувались не лише на праці батраків, а й свою спину гнули, то тепер селяни формально мають землю, а мільйонерами стають орендарі, що передають своє право на оренду чужої землі більш заможнім «любителям» села. Люди все  бачать. Напевно, для них саме це є отією наругою над справедливістю, а не те, що їм нав’язує сучасний «активіст»: плита на могилі колишніх активістів не там встановлена. 

Цікаво, де був голос голови громадської ради Гробового, коли жителі Вороньків кидалися під автомашини, захищаючи своє право на землю і майно колишнього колгоспу? Керівник їхнього господарства таємно від власників землі і майна «продався» чужому холдингу, за що, кажуть, одержав «круглу» суму, а селянам – дуля з маком. Люди прогнали його із села, а новоспечені господарі колишнього вороньківського колгоспу і десятків інших об’єдналися з ще багатшим агрохолдингом, теж не безплатно – ЗМІ пишуть уже про десятки мільйонів доларів. А селянам знову – оту дулю під носа. Втім, навіщо все це лідеру громадської організації, створеної при районній владі, - він воює з гробами…

            Невже, для Бобровиці, справді, головною проблемою є перенесення могил активістів колективізації в інше місце? І чи цікавився Гробовий з цього приводу у самих бобровичан? Хоча, для нього головним завданням, напевно, є прокричати, «підкинути» землякам  якусь  «кісточку», щоб бавились і не задумувалися над тим, чому в багатій Україні так багато бідних і не менше -  безпорядків?

            Проте у замилюванні людям очей чи не головну роль відіграють  вітчизняні засоби масової інформації, що «годують» суспільство як не юлькиними, так «гробовими» сенсаціями, і не відображають інтереси людей. Не випадково науковий співробітник Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Забіяка в одному з інтерв’ю назвав українські ЗМІ зіпсованими. Передусім через те, що вони не дотримуються демократичних традицій, як у Європі чи США. Одними «гробовими» сенсаціями не пробудиться в українських громадян почуття гідності і взаємоповаги, готовності на боротьбу не заради повернення до влади тих, хто її «просвистів», а щоб будь-яка влада нарешті зрозуміла, що не вона, а народ в державі господар.  

            На жаль, це лише побажання. А в реальному житті: «Слава! Слава Гробовому, що оголосив війну гробам!».

 

Григорій Войток 

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"