Господь наділив Україну раєм з «приданим» – князями й гетьманами
Що таке доля нації – у німців спитайте
З історії відомо, що ситуація у післявоєнній Німеччині (ФРН) була значно складнішою, ніж в Україні в 1991-му, і після Януковича в 2014-му. Наприклад, промислове виробництво становило лише третину довоєнного, кожен другий німець не мав роботи, страшенна інфляція при небувалому раніше товарному дефіциті. Втім, федеративна Німеччина, яка втратила чверть території і лежала в руїнах, протягом уже перших двох років подвоїла виробництво, відповідно й життєві стандарти. Бо вона вибиралася з глибокої ями з програмою 
Змістом наповнював її міністр економіки Л.Ерхард - творець теорії соціального ринкового господарства, за якою вирішальний фактор суспільного розвитку покладався на людину, що могла сказати: «Ти, держава, не піклуйся про мої справи, але дозволь мені стільки свободи і залиш мені від результатів моєї роботи стільки, щоб я змогла сама і за власним розсудом забезпечити собі існування». Тобто, у найсмутніші часи німці усвідомили, що найважливішим завданням держави повинно бути не максимізація державної соціальної допомоги і розподілу соціальних благ, а створення умов для розвитку ринкової економіки та ефективної зайнятості населення.
Дехто може сказати, що німецьке економічне диво здійснилося при допомозі США. В цьому є доля правди, але хочу звернути увагу на вид тієї допомоги – вона була надана товарами, які продавалися, а виручка надходила у спеціальні фонди і банки для відбудови і розвитку економіки. Порівняймо це з українською ефективністю використання зарубіжних позик і допомоги. 
Щоб так заявити, а головне – так діяти, потрібно, як казали наші предки, стати до плуга. І багато хто з наших співвітчизників став, і успішно для себе та держави пре того плуга. Але не добивається від державних мужів необхідної свободи у праці і такої частки від результатів своєї праці, щоб її вистачало на нормальне проживання. «Вільний» українець, швидше за все, хабар тикне корупційному чиновнику, щоб одержати якусь частинку тієї свободи для себе, ніж доб’ється її законним шляхом. Ще сльозу пустить від радості, коли хтось благодійністю ощасливить. Таку то систему вибудували для простолюду «вершки» нації. Челядь на словах розуміє, що все те корупційне треба зламати, водночас ось уже впродовж 25 років незалежності мрійливо чекає на своїх Ерхарда і Аденауера. При цьому не хоче усвідомити, що такі лідери не падуть ні з неба, ні з Європи. Справжні лідери нації приходять на запит самої нації.
Чи може нинішнє українське суспільство, інфіковане жебрацькою філософією і задурманене лозунговим «єврощастям», зробити запит на архітекторів економічного дива, творців теорії соціального ринкового господарства? Глибоко сумніваюся. І на це є вагомі причини.
Розкриймо очі, промиймо вуха і включімо голову, щоб усвідомити надто важливе – кого привели до влади обидва 
Одна з найбільш модних зараз – гра в децентралізацію влади. На мій погляд, саме ця «доленосна» реформа яскраво показала різницю між успішним німецьким і провальним українським суспільствами. Ще раз нагадаю про характерну паралель: німці у зруйнованій державі дружно перейнялися виробництвом, а українці на полі зруйнованої та корумпованої економіки затіяли гру у князів та гетьманів. Забувши навіть про першочергову мету однієї з головних реформ, сформовану з підказок європейців: створювати об’єднані громади навколо проектів розвитку територій. Більше того, євро-куратори звернули увагу українських реформаторів на помилки європейських країн.
Багато хто з наших теоретиків-реформаторів низової влади їздив на уроки в Європу, але, видно, не за досвідом, а на відпочинок «на халяву». Оскільки повернувшись в Україну, забули геть усе, що бачили повчального у нових своїх хазяїв. І не всілися з представниками місцевої влади за реальні проекти розвитку територій, а «наплодили» офісів у кожній області для проведення спринтерського бігу за гетьманськими булавами. І на території Бобровицького району, як уже колись писав, місцеві «гетьмани-князьки» заходилися були створювати аж п’ять територіальних громад, жодна з яких не підпадала під фінансово та соціально самодостатню, з перспективами на нові робочі місця, додаткові поповнення бюджету… Зате, щоб бути із своїми «міністерствами» освіти, охорони здоров’я, культури, соціального і юридичного забезпечення тощо. Загальний штат - від 26 осіб і більше в кожній об’єднаній громаді. На утримання нових структур може й нашкребуть податкових гривень в місцевому бюджеті. А на розвиток економіки і соціалки?.. Манна з неба впаде?..
Проте, думаю, і така громада не довго самостійно проіснує, якщо не працюватиме над подальшим розвитком. Але не бачу такої ініціативи ні знизу, ні зверху. Більше того, почала виразно проглядатися інша тенденція: для обласної влади головним у децентралізаціє стають регулярні звіти перед столицею кількістю створених об’єднаних громад. Навіщо Києву така статистика? Переконаний – щоб європейським кредиторам показати, що хоч якась реформа проводиться, а результат від неї, мовляв, пізніше будуть.
Процес такої децентралізація стимулює державний апарат, роздаючи «пряники»: по мільйону гривень з розрахунку на тисячу населення в об’єднаній громаді. Але ніхто не каже, чи будуть такі бюджетні подачки через рік-два? Якщо вони збережуться в такому вигляді – тоді навіщо взагалі піднімати галас навколо децентралізації?.. Можна було б силою влади «списати» сільські ради невеликих за населенням громад, думаю, так воно й відбудеться в 2017 році. Але державні мужі підкинули простолюду гру в добровільне об’єднання. Думаю, найперше – щоб збіднілий народ бавився «добровільною» реформою і менше звертав уваги на злодійський бардак у владі.
Який висновок затвердили в обласній держадміністрації?
Парад децентралізації в Бобровицькому районі нібито був притих. Аж недавно звеселилися в Новому Бикові. Приводом для «доленосної радості» стало розпорядження 
Виходить, що виконувач обов’язків голови обласної адміністрації Сахневич затвердив прагнення чотирьох сільрад, що не відповідають перспективному плану, затвердженому Кабміном? До розпорядження додається й відповідний висновок, підписаний заступником голови облдержадміністрації Н.А.Романовою. Мотивація – прагнення громад в рамках Конституції.
Я ж попросив у районних структурах інформацію про нинішню самодостатність цих чотирьох громад. 
І це при тому, що в Новому Бикові є невелике виробництво і автозаправка, яка дає акцизний податок. А з якою економікою йдуть в об’єднану громаду три інші сільські ради?
Загальна кількість населення в «обєднанців» – всього 4047 жителів, яких з кожним роком меншає. 
Гострі на слово селяни жартують, що ініціатори Новобиківської об’єднаної громади вже гетьманські папахи на себе примірюють і районну та обласну владу страхають, що биківляни готові й автотрасу Київ-Суми перекрити, якщо область і столиця не затвердять їхнє «князівство». Серед активістів створення не самодостатньої громади помітну роль відіграє депутат Бобровицької районної ради фермер Микола Фенюк. Активну роботу, кажуть, проводить і Фенюк-молодший – депутат обласної ради, якого дехто пророкує на «гетьмана» землі Биковсько-козацької. Як тут не згадати оте народне: ось де собака зарита. А на словах – за народ.
До речі, з Чернігова дійшли до мене чутки, що саме Фенюки «лобіювали» прийняття Сахнєвичом розпорядження про затвердження висновків щодо об’єднання територіальної громади, якої немає в плані формування об’єднаних громад на Чернігівщині. Те розпорядження було підписане, коли голова облдержадміністрації був у відпустці, а перший заступник виконував його обов’язки. Тут мимоволі здивуєшся:чи не пахне ця історія певними «стимулами»?
Втім, не в моїй компетенції все те розслідувати, а висловлювати міркування поки що не забороняється, ще й коли є реальні підстави для таких міркувань.
Ну, а німецький післявоєнний досвід – то не для України. У нашому суспільстві нерідко не підтримується навіть те, що вже створено для розвитку громади. Більше того, можуть і супротив влаштувати або й диверсію. І наплювати таким «патріотичним борцям», що десятки, сотні і навіть тисячі людей можуть залишитися без засобів для існування. Головне – так хтось вирішив, бо він принциповий…
Правда, така «патріотична принциповість» легко продається за посади і хабарі. За роки після двох Майданів гідності весь світ у цьому переконався. Сліпі, глухі й затуркані лише українці. Зате в гетьмани гратися і безперестанку кричати собі «Слава!..» - рівних на планеті немає.
А німці чомусь себе не славлять… І американці борються не за владу комусь, а щоб усім краще жилося…Та куди там їм до нашого суспільства, де на два українці – три гетьмани!
Леонід Яковишин,
Герой України, кандидат економічних наук, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
