marg43le="line-height: 20.8px;">                Безтолкова поспішність  до добра не  доводить

              

        Давно живу  на Київщині, але постійно цікавлюся  подіями, що відбуваються на рідній Чернігівщині, зокрема й у селі Нова Басань, де народилася й прожила незабутні дитячі роки. І хоч два останні класи середньої школу закінчувала у місті, куди переїхали батьки, але пам'ять про село, де сформувалися  перші уявлення про білий світ, назавжди залишилися в моєму серці.

         На превеликий жаль, за станом здоров’я не покидаю зараз межі теж рідної мені Білої Церкви, тому слідкую за життям малої батьківщини при допомозі  електронних засобів масової інформації. Зокрема давно уподобала портал «Земля і воля». З нього й довідалася, що моє рідне село захотіло стати центром об’єднаної громади, відокремившись від Бобровицького району.

         За фахом я вчений агроном, тривалий час працювала на сільськогосподарському виробництві, маю досвід й наукового працівника, тож до кожного  нововведення ставлю питання: яка мета і які можуть бути наслідки?

         Стосовно першого запитання до реформи із  «штампування» об’єднаних громад,  ніде не прочитала і не почула виваженого й конкретного пояснення – одні загальні фрази та ледь не перспективи комунізму.

         Про наслідки ж від поспішної реформи – неважко самій прогнозувати, бачачи з центральних і місцевих  ЗМІ  вже багато наламаних дров. Тож,  мабуть-таки,  не випадково  Київська область, найближча до столиці, не поре гарячки з об’єднаними громадами – створено лише чотири, коли перспективним планом передбачено 27. А от Чернігівщина рветься в передовики. Можна сказати, з боєм проривається в авангард і моя рідна Нова Басань. Та так пробивається, що натворила вже багато беззаконня, яке визнав у своїй постанові  Бобровицький районний суд, скасувавши рішення Новобасанської сільради про створення об’єднаної громади – саме таку нову інформацію прочитала днями на порталі «Земля і воля».

         Повірте, з полегшенням зітхнула і сказала подумки собі: «Слава Богу, що суд осмикнув безтолкову поспішність». Хоч і на віддалі, я все ж помітила з низки публікацій багато спільного в методах   створення об’єднаних громад у Новій Басані  й Великій Димерці  Київської області. Ініціатори тих об’єднань  встигли вже «відзначитись». Скажімо, голову Великодимерської селищної ради Анатолія Бочкарьова жителі сусідніх  сіл звинуватили у волюнтаризмі – так тиснув на них, бо відомий у районі діяч. А  три села взагалі передумали приєднуватись, хоч спочатку погоджувалися.

         Стосовно ж  сільського голови Нової Басані Володимира Левченка була порушена  кримінальна справа – 12 тисяч гривень премії собі виписав. Судова епопея  ніяк не завершиться.

         У справді цивілізованих суспільствах за такі проступки  й близько б не допустили до державних справ, а в Україні й Бочкарьов, й Левченко, й багато їм подібних  бачать себе на чолі нових адміністративних утворень. Цікаво, чого ще такого натворять вони, коли одержать більше влади і над більшими громадами? Та й чи здатні вони розбудувати громади до рівня самодостатніх і процвітаючих на благо рядових членів громади? Який досвід мають з розбудованого процесу, у створенні нових робочих місць? І, вважаю, найголовніше – чи присутнє в них почуття відповідальності перед громадами та державою?

         До речі,  Дівичівська  і Стовпязька  сільські ради Київської області «відкололися» від Переяслав-Хмельницького району для створення своєї Дівичівської громади, але молодий сільський голова Іван Матюк відмовився балотуватися на голову об’єднаної громади, пояснив це браком досвіду.

         Достроково склав повноваження сільського голови Медвинська Ігнатій Сергієнко, хоча його  село має бути центром об’єднаної громади.

         Як бачите, з чотирьох   головних  претендентами на голів об’єднаних громад, два не захотіли навіть балотуватися. Чи то таке в них виважене почуття відповідальності, чи взагалі не бачать перспективи розвитку таких об’єднань?

         Думаю,  в тих керівників присутнє й те, й те. Для них, видно,  не головне – одержати владу й своїх до неї прилаштувати. Саме це добре помітне в багатьох ініціаторів активного  створення громад. Недавно мені зателефонувала однокурсниця Світлана з Сновська (донедавна – Щорса) Чернігівської області і розповіла, що в їхній об’єднаній громаді «погодили» керівних посад більше, ніж існує в районній держадміністрації. І не для кращої роботи, а виходячи з прагненням  лобістів громади прилаштувати своїх – сватів, братів, кумів…

         Підтримую телефонні зв’язки з двома випускниками Білоцерківського сільськогосподарського інституту, які проживають у  Бобровицькому  районі. Від них довідалася  про подібну кадрову політику в Новій Басані. Розповіли, що портфелі давно поділені, але кабінетів не вистачає, ніби то в Новому Бикові розмістять.

         Але ні по Новій Басані, ні по чотирьох об’єднаних громадах нашої Київщини не бачила жодної виваженої інформації про те, за рахунок чого підніматиметься правовий  захист та добробут в пересічних членів нових адміністративних утворень? Навіщо ж тоді поспішати з тією децентралізацією? Щоб забавляти народ новою іграшкою із серії «народовладдя»? Скільки таких уже будо в нашій історії? І всі, як один в один, - починалися гарними обіцянками, а завершувалися… проголошенням нових реформ з новими обіцянками. Правда, тепер вони лунають не лише з Києва, а й від місцевих горе-реформаторів.  А люд вкотре те слухає покірно і на щось краще надіється … від нових брехунів. Може,  таки  правду написав Олександр Довженко, що у нас, українців, немає справжнього почуття гідності?...

 

З повагою до земляків Галина   Жовнір (дівоче – Бородавко) м. Біла Церква  

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"