Баба Галя живе на власному... острові
Уже на в’їзді до Мньова з боку суходолу чути голосний «спів» потужного хору. Незліченні тисячі голосів лунають і з полів, і з городів, і навіть з деяких селянських дворів. Вони співають свої весняні пісні. То кумкають жаби... Але як кумкають!
Попід дорогою, серед кущів зі свіжим незайманим листячком, пробиваються до сонечка рясні «сходи». Поспливало все те, чим упродовж року були ретельно «засіяні» придорожні хащі: пластикові пляшки, пивні банки, пакети, пачки…
На наших «островах» – краще
Любить наш народ, аби хата була недалеко від водойми – ріки, озера чи, принаймні, ставочка. З давніх-давен люди оселялися неподалік водойми та лісу – згадати хоча б Мезинську стоянку на Коропщині, якій близько 20 тисяч років. Також і «нелюди» люблять загарбати бережок озерця, щоб звести там кількаповерхову «хатинку», чи не так?
Але тут, у Мньові, та в деяких інших селах Чернігівщини – навпаки: озера самі приходять під самісінький поріг. До русла Дніпра ще кілометр чи півтора, а дзеркало води в супроводі хору зелених і лупооких – ось воно, за вікном! Хоч виходь на город і замість городини збирай квакаючу дичину на французький суп.
До того ж, на відміну від островів олігархів, омитих солоною водою південних морів, приватні острови селян на Чернігівщині мають кілька переваг. До «великої землі» тут зовсім недалеко, тож літак чи гвинтокрил не потрібні. Клімат не надто стомлює спекою. Є централізоване постачання електрики, а в декого і – газу.
Готуй човен взимку
Сусіди знають: якщо блакитний човен стоїть з боку «великої землі», то баба Галя – у селі. Човна нема – значить, вона вдома. Адже подвір’я разом з хатою бабусі оточене водою з усіх боків і залишити його можна лише з допомогою човна. Та в хаті, за словами господарки, поки що сухо.
– Хіба вода буде ще йти, – припускає вона. – Але вже, кажуть, стала.
– Наче казали, що ще до чотирнадцятого буде прибувати, – озивається сусідка баби Галі, що живе через дорогу, а зараз – ще й через протоку.
– Та нехай їм язики повідпадають, – відповідає остров’янка.
– І часто навесні так вода піднімається? – запитую.
– Це найбільша вода. Літошня (торішня. – Авт.) тільки до моєї огорожі дійшла, – вказує бабуся. – А цього літа вже «потоп». В сусідні Пустинки дороги зараз нема. А якби цього асфальту не було, то й тут вода б стояла.
Галина Павлівна, хоч і провела майже все життя в цій хаті, але не може пригадати, коли вода навесні була ще вища. Каже, що «не підмічала», тобто не звертала уваги на такі витівки природи. Пенсіонерки заходилися згадувати разом: називають то 1970 рік (тоді й Черніговом човни плавали), то навіть рік 1952.
– Колись, ще у батьковому дворі, до самих сіней обшиванкою (човен такий. – Авт.) підпливали, поросят грузили.
– Самі перепливаєте, якщо потрібно піти щось придбати?
– Перепливай та йди купуй, коли хочеш. А ні – то помирай! – виринає суворість сільського буття в короткій репліці бабусі. А їй ще доведеться йти щонайменше півтора кілометри до сільського центру з його магазинами.
– А картопля ж у хаті є, тим і живи, – відгукнулася сусідка.
– Картопля є. А на те літо вже, може, й не буде. Ось коли вода спаде? А як потім орати?
– Човен Ваш особистий чи запозичений?
– Свій. Хіба ж хтось дасть?! Е, ні!
Оранка буде… в червні
– Поки вода спаде, а потім ще поки це «болото» підсохне... Мабуть, у червні, не раніше. Трактор сюди не скоро заїде, – припускає В’ячеслав, роздивляючись свої затоплені «лани». А його сусід в цей час веслує, випливаючи з двору човном на свій город.
Офіційно
Як повідомили «Чернігівщині» в Управлінні з питань надзвичайних ситуацій облдержадміністрації, частина села Мньов була підтоплена повеневими водами Дніпра з 29 квітня. Було організовано цілодобове чергування екіпажу броньованої розвідувально-дозорної машини (БРДМ), котра може долати водні перешкоди. Ділянку автодороги Мньов – Пустинки довжиною близько 150 метрів було перелито ще раніше, з 25 квітня. Шар води на цій дорозі перевищував 1 метр.
Нині на Дніпрі в межах області спостерігається спад рівня води.
Сергій СТУК, фото автора
Тижневик "Чернігівщина"
